ВОРОНЬКІВСЬКА СІЛЬСЬКА ГРОМАДА

(1788-1965)

Волконський Сергій Григорович, виходець зі старовинного роду чернігівських князів.

Закінчив єзуїтський пансіон у Санкт-Петербурзі. Почав службу поручиком кавалергардського полку наприкінці 1805 р. Воював з французами в 1806—1807 рр. У 1810—1811 рр. брав участь у битвах з турками і за заслуги переведений в ротмістри; тоді ж підвищений до звання флігель-ад’ютанта. У 1812 р. перебував у почеті імператора Олександра І, а згодом - у загоні Ф. Ф. Вінцингероде. Хоробро воював з французами: за заслуги в захисті переправ через р. Москву біля с. Орєхово 20 жовтня отримав чин полковника, а за бої на Березині нагороджений орденом св. Володимира III ступеня. В 1813 р. за хоробрість у битві під Калишем (Польща) удостоєний ордена св. Георгія IV ступеня, відзначився в боях при Гросс-Беерені і Деневиці, за що пожалуваний в генерал-майори. За заслуги у «битві народів» під Лейпцигом нагороджений орденом св. Анни I ступеня. Воював у Франції в 1814 р., за битву при Лаоні отримав орден Червоного Орла 2-го ступеня. В 1816 р. призначений командиром бригади 2-ї уланської дивізії, в 1821 р. переведений бригадним командиром 19-ї піхотної дивізії. В 1819 р. вступив до «Союзу благоденства», в 1821 р. - до Південного товариства. З 1823 р. очолив Кам’янську управу цього товариства, був активним учасником декабристського руху. 17 січня 1826 р. заарештований у м. Умань, привезений в Петербург і ув’язнений у Петропавловську фортецю. Засуджений до смертної кари, яку замінили на 20 років каторги в Сибіру. В 1830 р. термін скорочено до 10 років. Відбував покарання на Нерчинських рудниках (тепер територія Читинської обл., Росія). У 1835 р. повернувся на поселення в Іркутську губернію. За амністією 1856 р. йому було дозволено переїхати в європейську Росію. Одружився з М. М. Раєвською - дочкою героя Вітчизняної війни 1812 р. М. М. Раєвського, яка пішла за ним у Сибір. У 1858—1861 рр. разом з дружиною проживав за кордоном. У 1861 р. повернувся в Україну, оселився в маєтку зятя - М. Кочубея в с. Вороньки. Там і помер. Доля С. Волконського та його дружини М. Раєвської відтворена в поемі видатного російського поета М. Некрасова «Російські жінки».