Історична довідка
У грудні 1825 року вперше в історії царської Росії кращі представники дворянства підняли збройне повстання проти самодержавства і кріпосництва. Це булилереважно офіцери, вихідці з відомих дворянських родин, герої Вітчизняної війни 1812 року.
Революціонери об'єднались у Північне (з центром у Петербурзі) і Південне (на теренах України) товариства. Програма останнього передбачала ліквідацію кріпосництва з наданням землі селянам, скасування будь-якої соціальної та політичної нерівності, модернізацію господарства країни, встановлення республіканського ладу в Росії. На виконання цієї програми повстав і Чернігівський полк.
Вірні царю війська придушили повстання. До слідства було притягнуто 579 революціонерів. П'ятьох організаторів було повішено, 121 революціонера заслано до Сибіру, серед останніх був і князь Сергій Григорович Волконський. З ним у заслання поїхала також його дружина -княжна Марія Миколаївна. Після звільнення з каторги подружжя Волконських доживало свій вік у селі Вороньки Бобровицького району. Тут вони й упокоїлись. Це єдине в Україні поховання декабристів.
Вони пішли на муки і смерть заради інших
Отже, організатори і головні учасники збройного повстання в грудні 1825 року були відомими в Росії дворянами, щедро царем титулованими, з великими достатками. Чого їм не вистачало? Влади? Вона в них теж була. Та й у їхній програмі не стояло питання захоплення влади. Всім забезпечені дворяни піднялися на смертельну боротьбу заради поліпшення життя передусім кріпосного селянства та інших нижчих верств населення. І при цьому не підставили бідний народ під кулі, вирішили своїми силами за допомогою добровольців з армії повалити самодержавство.
Пізніше марксист Ленін дорікнув декабристам за те, що ті затіяли збройне повстання без участі народу. Мовляв, це і є головною причиною поразки. Сам він із соратниками діяв інакше:
мільйони людей кинув у революційну м'ясорубку. Та й після того коли з допомогою трудящих захопили владу, більшовики продовжували гнітити і знищувати тих, за щастя кого нібито боролись.
Україна здобула незалежність від Росії без кровопролиття і каторжного заслання. Але і їй ой як не вистачає сучасних декабристів! Не для збройного повстання, а для справжньої боротьби за права і гідне життя народу.
Щоправда, коли переглядаєш телепередачі, публікації в газетах і журналах, то складається враження, що на кожного бідного українця в нашому суспільстві є по кілька борців за благо народу. Особливо перед черговими виборами. Насправді ж «палкі захисники трудящих» на свою рекламу витрачають в десятки разів більше, аніж на подачки виборцям. А про загальне поліпшення життя пересічного громадянина і мову не варто вести.
«Передовим» авангардом «борців за народ», безумовно, є депутатський корпус, передусім той, що сидить у Києві під скляним куполом. Чи знайдете там хоч одного декабриста? «Ні!» і ще раз «Ні!». Бо жоден депутат не здатний на таку самопожертву, яку показали нашій історії дворяни початку XIX століття. До них не «дотягують» нинішні народні обранці навіть без смертельної для себе загрози.
Один народний депутату приватній розмові так виправдовував свій перехід з опозиційної фракції в провладну. Мовляв, якби в нього була, скажімо, взуттєва майстерня, то він би її закрив і продовжував бути в опозиції. Але в нього великий бізнес, яким він не стане ризикувати, адже влада може й «наїхати»...
Як людину можна зрозуміти цього бізнесмена. І таких повна Верховна Рада. Але навіщо тоді вони пруться в парламент? Щоб захищати власний бізнес? Але ж перед виборами говорять інше: що працюватимуть на народ. Чому ж тоді люди цього не відчувають? Зате бачать, як обіцяльники блискавично перетворюються з мільйонерів на мільярдерів.
Дворяни діяли інакше: все втрачали, навіть власне життя, в ім'я поліпшення життя для інших. Чим не приклад для сучасних «борців за народ»? Варто лише загнуздати свою зажерливість, не обкрадати державу, а отже, і свій народ, тоді й виконані будуть усі передвиборчі обіцянки. Українського багатства вистачить для всіх громадян, якщо розумно його розподіляти і весь час дбати про примноження. Ще раз наголошу, що саме декабристи першими рішуче виступили за соціальну і політичну рівність на базі модернізації господарства, підняття його на значно вищий рівень.
У наступних революціонерів, аж до сучасних, інша мета - захоплення влади для власного збагачення. Одні вже зажерлись і безславно пішли на той світ, а нинішні, напевно, думають, що вони вічні.
Неповторним залишився і подвиг дружин декабристів, які теж відмовилися від високого становища в суспільстві і поїхали за чоловіками в сибірську глухомань. Цей подвиг оспівали поети, про них романи й повісті написані. Дружини своїм героїчним вчинком передусім врятували життя коханим чоловікам, бо на самоті ті навряд чи витримали б сувору каторгу. А от як сприймається в сучасному жіночому середовищі така самопожертва?.. Питання з питань. Та й сучасних чоловіків-декабристів спробуйте зустріти!
Чи потрібен приклад декабристів?
Відповідь на це запитання можна пошукати в звичайному сільському музеї, що у Вороньках. Тримається він на ентузіазмі вчителя математики, донедавна директора Вороньківської школи Миколи Юхимовича Шутого. Його стараннями зібрано багато документів про декабристів Волконських та їх побратимів.
«Вперше почув про них від свого діда Степана Шутого, коли я був ще школярем, - розповів Микола Юхимович. - Одного разу ми пішли з ним за село шукати лозу для плетіння кошиків. На підході до зарослів дідусь зупинив мене на пагорбі і, притуливши пальця до своїх губ, прошептав: «Тут колись жили каторжники». Моє здивування було подвійним: про почуте і чому дід говорив про це пошепки. Втім, того разу дід Степан відмахнувся від моїх настирливих запитань, але згодом таки розповів».
Почуте про декабристів так глибоко запало в душу юнакові, що він хоч і обрав професію вчителя математики, але все життя займається й історією рідного краю. Знайшов і відповідь на те, чому дід пошепки повідав йому про повстанців 1825 року.
Виявляється, головною причиною було їхнє дворянське походження. Щоправда, згодом, коли засудили сталінський режим, статус панівного класу дореволюційної Росії відсунули на задній план, а на перший поставили їхню долю каторжників. А от розмови про те, що, скажімо, Волконські були не лише революціонерами, а й добрими панами для місцевих селян, довго ще присікалися. Тому і дід Степан розповідав про це Миколі сам на сам. А знав він дуже багато, бо свого часу служив у економії поміщика Михайла Кочубея - внука Сергія Григоровича і Марії Миколаївни Волконських. До речі, у Вороньках декабристи оселилися не випадково - тут був маєток їхньої дочки Олени.
Краєзнавець Микола Шутий поступово «легалізував» за допомогою відшуканих історичних документів подвиг і добру славу героїчних дворян і землевласників.
«Дід Степан запалив у моєму серці іскорку, а роздмухала її моя вчителька історії Надія Сергіївна Вишневська (після одруження -Давиденко), - пояснив краєзнавець. - Я розповів їй про почуте від діда, і з тих пір розпочались у нашій школі пошуки матеріалів про декабристів. Згодом Надія Сергіївна переїхала на роботу в Бобровицю, а я й досі, хоча уже й пенсіонер, продовжую її справу. Що моя праця недаремна1 свідчать численні екскурсії до нашого сільського музею».
Особливо запам'ятався Миколі Юхимовичу приїзд у Вороньки кардіолога зі світовим ім'ям, доктора медичних наук Юрія Соколова. Виявилось, що той певний час працював у Сибіру, де й зацікавився долею ка-торжників-декабристів. Об'їздив усі місця їх поселення, цікавився, яку пам'ять вони залишили після себе. До місцевих мешканців дійшли перекази про цих унікальних і благородних дворян, які й на каторзі займалися просвітницькою діяльністю,безкорисливо захищали права бідного люду. Але лікаря вразило бездушне ставлення до пам'яті провісників свободи з боку місцевих чиновників: місця проживання і навіть поховання декабристів у запустінні. «Та це ж були люди з теплим золотим серцем!» - обурювався лікар-кардіолог.
Кращу картину побачив він у Вороньках: пам'ять про великих революціонерів зберігається у сільському музеї, на місці поховання Волконських і їхнього друга Поджіо встановлений у 1967 році меморіальний комплекс. Він ніколи не заростає бур'янами, хоча потребує вже серйозного ремонту.
Сюди приїздили делегації китайських, в'єтнамських, білоруських і російських студентів, громадяни інших держав. Одні випадково довідалися про поховання декабристів, інші збирали матеріали для своїх наукових робіт і дисертацій.
Приїздять у Вороньківський музей учні шкіл Бобровицького району, та й окремих сусідніх районів. Але чи усвідомлюють вони глибину і важливість для сучасного покоління подвигу декабристів? Адже й досі на уроках і студентських лекціях можуть почути про цих істинних патріотів лише за оцінкою Леніна: лозунги декабристів узяли на озброєння наступні покоління революціонерів Росії. А методи їхньої боротьби, їхню самопожертву хто-небудь узяв на озброєння?!
Це запитання лишається не поясненим достеменно ані для молоді, ні для дорослого населення. Напевно, тому, що ті, хто мусить пояснювати, самі не хочуть розібратися у важливості вчинку російських дворян позаминулого століття. Оскільки до цього їх не зобов'язують ні «верхи», ні власне сумління. Та й сучасна державна ідеологія підсовує нам для поклоніння і наслідування інших ідолів, утому числі й кривавих, які своїми діями провокували загибель величезної кількості співвітчизників. За це - вони герої! Бо гарно виголошували лозунги про революцію чи незалежність. А справжні герої - у забутті. І не лише декабристи. Копніть у нашу історію - там ще й не таке накопаєте. Думаю, за нас самих цього ніхто не зробить.
Григорій Войтюк, газета "Чернігівщина" №52 (380) від 27.12.12
|
